Серце людини

Ця війна вже дуже сильно нас виснажила. Декого вимуштрувала. Дехто обріс залізним парканом як коконом. Декому просто все одно (не його ж дім розбомбили). Це серед нас... А як буть тим, хто ТАМ?

Недавно були у селі і мали розмову з родичами про те, що на війні процвітає корупція (а як же без того?), що на пунктах пропуску за гроші пускають нелегально, що вивозиться звідти зброя, що ТУДИ можна поїхати, підзаробити грошенят, а то й нажитися на чужому добрі, просто вкравши щось у домівках людей, які виїхали, або пригнати звідти чиєсь авто...
Я тоді слухала і не вірила своїм вухам. Точніше, не в те не вірила, що таке існує, а в те не вірила, що люди не маючи совісті це роблять... Хоча людська сутність є мінливою, не щирою, різною.... Всі ми не однакові, знаю. Я сприйняла тоді цей факт як належне, бо на війні всяке ж трапляється, але от після сьогоднішнього ранку змінила свою думку.
Людська суть є різною, але людяність притаманна не багатьом. Я не знаю від яких факторів залежить відношення до життя окремо взятої людини, але я точно знаю, що добро, вдячність і любов притаманна лиш спражній особистості!
Чому я все це пишу?
Бо дізналась, що мій родич, про якого я тут не один раз писала, зараз повертається у відпустку з зони АТО і знаєте, що він із собою везе?
Собаку.
Старого лабрадора з уламками міни в спині.
Його кинув хазяїн, котрий переметнувся до ДНРівців. А хлопці чи то підібрали його, чи то прибився сам. А Льошка забрав його, бо ж як залишиш побратима?
Я знаю, що таких історій сила-силенна, що він такий не перший. Але от вам і питання, у кого є та душа, а у кого ні і хто з якими намірами йде на цю кляту війну....


(фото взято з ресурсів Інтернет)

Безнаказанність або навіщо писать на Facebook

На днях сталась цікава подія (одна з...) на просторах нашого міста.
Читаю новини, аж тут "ТЕРМІНОВО!!" на Арсенальній сталась перестрілка, затримували якихось посібників конвертаційного центру. При чому #БогданКутєпов з #Громадського вийшов собі каву попить і все це красивенно зняв на відео.

Все б нічого, та головний EPIC FAIL цієї історії полягає в пості Арсена Авакова, що був розміщений на просторах Facebook, привожу нижче:

"Стрельба в центре города, по колесам пытавшегося скрыться автомобиля - крайняя мера, но сегодня она была необходима. Мошенники, курьеры преступной группы, пытались скрыться -избежать задержания с поличным - оказали сопротивление милиции, но - были блокированы и задержаны боевым спецподразделением МВД в центре Киева.

Да, с применением оружия и с силовыми действиями - но иного, для обнаглевшего криминалитета - не будет!

Немного деталей о сути операции. Речь идет о разоблачении банды, подозреваемой в хищении, организованном из "Прайм-банка" в сумме 169,8 млн. грн., а так же - в организации безналоговой "прокачки" наличных - через фиктивные фирмы конвертационного центра с объемом оборота около 1,5 миллиарда (!) гривен.

Сегодня произошло задержание курьеров этой преступной группы, которые развозили по Киеву "отмытые" деньги.

В машине изъято оружие и 500 000 грн. Курьеры задержаны. Идут обыска в банке и еще по 8 адресам дислокации участников группы. Изымаются значительно более крупные суммы денег и задерживаются участники преступной схемы.

Эта совместная операция МВД и Генпрокуратуры чуть позже будет освещена детальнее. Сейчас информирую, что б Вы не переживали -почему была стрельба и что за задержание..

Правильное задержание, четкое. Урок казнокрадам и дерзким "быкам", крутящимся возле решал с большими деньгами, украденными у государства.

Деньги в бюджет, мошенников - в тюрьму!"

Ні, все добре, міністр МВД одразу ж відрапортував. Але є одне "але", як казав Майкл Щур.

По-перше, в центрі міста, посеред проїздної частини машину зупиняє спецпідрозділ міліції, в камуфляжах, зі зброєю в руках. Навколо - люди, інші машини. Типу, спецоперація. Намагаються із авто, яке затримують, витягти людей, це у них не вдається, авто рушає, за ним погоня, стріляють по колесах... Все це відбувається серед людей і інших машин. І тут же, хвилини через 3 проїздить по цьому місці поливальний транспорт, що миє дороги і водою змітає гільзи, залишки куль... Все. Крапка. 

Питання номер раз. А от якби когось поранено було? Місце чисте, доказів - нуль.

По-друге, і що саме головне, на наступний день затриманих людей (бо їх все ж таки піймали біля метро) відпустили. За відстуністю доказів, обвинувачення чи ще там чогось. Типу, немає складу злочину. Все. Крапка.

Питання номер два. ШО ЗА ФІГНЯ? (це зараз до Авакова було)

Чому я обурююсь.

Тобто, у нас ось так, з переляку посеред міста намагаються затримати людей, влаштовують (спецпідрозділ міліції) стрілялину (добре, що хоч нікого не зачепило), причина - типу ай-яй-яй, вони гроші крадуть у держави, а на наступний день відпускають, бо незрозуміло за шо затримали. Та все ок.

Тільки питання номер три. Чому Аваков зараз нічого не пише з цього приводу на ФБ? Я думаю, щоби в нормальній країні за таку писанину, а потім і за подібний фінал історії, чиновник сам би звільнився і його політичка кар"єра на цьому б скінчилась.

У нас же не просто цього не відбувається, а й все це сприймається, типу, ну що ж... ну помилились трошки... А що? Ну буває. 

Обуренню немає меж. Звіздець, як-то кажуть...

Нижче лінк на відео, подивіться самі.

Дні пам'яті Небесних ангелів...

Сьогодні 20.02.2015 року.
Рік тому, також у п'ятницю, моє життя розділилося на "до" та "після". Я побачила війну. Війну, яка була розгорнута на невеличкому клаптику міста, але всеохоплюючу, поглинаючу, війну, що оголила почуття.

Тоді нам на роботі дали вихідний, бо багато людей просто фізично не могли дістатися з Лівого берега. А ми, маючи вільний день, написали у Євромайдан SOS у ФБ і захопивши дівчаток з покривалами поіхали у гущу подій.
По новинах хаос, в Інтернеті хаос, відчуття тривоги і нерозуміння того, що ж там відбувається. Страху іхати туди не було, було бажання хоч чимось допомогти, хоч якось бути потрібним. Тоді здавалось, що ось саме я допоможу, ось саме моя допомога може бути вирішальною! Не боялись, летіли туди...
А там була війна.
Ми, народжені діти в СССР, несвідомо переживши розвал та отримання Незалежності, 23 роки до того війну бачили лише по ТВ, були вражені. Я не кажу за інших, я за себе.
Тоді, приіхавши на Майдан, ми потрапили у саму гущу подій: ше виносились тіла, збирались по шматках, стояв вітчутний запах гарі від спалених шин.... Ми допомогли дівчаткам віднести покривала у штаб Правого сектору, і, мабуть, не розуміючи ще тієі миті, що ж все ж таки відбувається (зараз згадую - просто сюрреалізм якийсь), пішли пройтись через площу до Грушевського.
Момент прояснення настав, коли підійшли до сцени..... А там... А там почали відспівувати Янголів.... Це не було анонсовано, це був вечір п'ятниці 19.02.14.
Я писала своі відчуття у пості "Сьогодні, мамо, я побачила війну"
Я стояла там, під сценою і ридала, тихо, собі. А поруч мене стояли сотні таких самих як я.... І питання виривалось назовні, викручуючи нутрощі, розриваючи серце, спотворюючи мозок - ХТО? ХТО ЗА ЦЕ ВІДПОВІСТЬ? Хотілось кричати, на весь голос, кричати! Бо біль був, жорстокий, пронизуючий тіло,  біль! До кісток, до м'язів! Хто, хто за це відповість????????

Тоді чоловік вивів мене звідти, бо я трусилась -  я  п о б а ч и л а  в і й н у.
Коли хтось зараз каже, що ми сидимо тут у Києві і не знаємо, і не відчуваємо того, що зараз відбувається на Донбасі, я заперечую! Заперечую, бо коли ми тут оплакували Небесних Янголів, кожною клітинкою відчуваючи гнів, злість, розчарування, БІЛЬ, там, на Донбасі з прапорами РФ вони вимагали "рускава міра"! Та що ж.... Ми вас простили, тепер за ваші душі там вмирають Янголи.... То буде на вашій милості....

Коли ми вийшли з площі та пішли пити каву до Інституцькоі, зустріли друзів і на власні очі спостерігали як Парасюк один, зі сцени, руйнує парою слів, здавалося б, стіну! Як була вивільнена енергія народу, як були скинуті кандали.... Такою ціною, такою важкою втратою.....

Тоді ж, попавши додому, в мене були відібрані всі гаджети і вимкнені всі засоби зв'язку зі світом, аби заспокоілась... Засинала з німим питанням на вустах - хто за це відповість?

І біль. Постійний біль, який не минув і до сьогодні. А ще стійке відчуття, що не маю права посміхатися, коли Янголи загинули, не маю права чомусь радуватись, бо ВОНИ пішли за моє це право....


Сьогодні ми маємо помолитися за них, як вони весь цей рік, моляться звідти за нас....


"..... сьогодні, мамо, я побачила війну.... "

Підсумки року, що минув.

Хотіла написати величезний пост на тему, згадану в заголовку, а потім ось побачила такий запис, яким все сказано. Тут і додати більше нічого)))

З Новим, 2015-м, роком!!!

2014-й.... Який він був? 
Це був особливий рік для всіх нас із вами. Нас усіх цей рік змінив. Без винятку. І раніше так само було, просто ніхто не замислювався над тим...
Скільки всього сказано, скільки всього написано, скільки всього обдумано і зроблено... Ми всі стали дорослішими на один рік, розумнішими, мудрішими, мужнішими, добрішими один до одного, чуйнішими, не байдужими до чужого горя та проблем. Ми стали сильнішими. Однозначно!
Друзі, хотілося б привітати усіх вас з Новим роком! Побажати усім вам незламності духу, непорушного прагнення до мети, реальності бажань та можливості іх здійснення! Хай у новому році вам пощастить, хай виповниться все задумане! Сили вам усім! Любові! А саме головне - МИРУ!!! Це слово стало для нас у році, що минає, знаковим, головним, болючим.... Дай нам Бог у наступному році не знати, що таке війна, забути, що таке читати щоранку та перед сном погані новини з фронту. Дай нам Бог у наступному році витримки та терпіння!
Друзі, з Новим роком, з новим щастям! ВІТАЮ!!!!