29.11.14

Кожна дата як остання.







Ось рік минув, як все це сталось, перші заклики у Фейсбуці від Найєма, термоси і чай.... А потім понеслось: ніч з 29 на 30 листопада, Марш Мільйонів, Грушевського, Інститутська. Ми згадували 21 листопада недавно як початок Євромайдану, на багатьох каналах та радіо були марафони в ефірі, сьогодні згадуємо розгін студентів і також марафони, спомини.... Через якийсь час буде дата початку подій на Грушевського. І т.д......



Я про що хотіла написать... Надіюсь на те, що колись, у підручниках історіі ці подіі так само не будуть висвітлені однією датою. Все відбувалося так стрімко, швидко, кожен день можна пам'ятати як "дату", кожен твій крок, кожне відкриття Інтернет-сторінки, кожен репост був переломним у ситуаціі.
Пам'ятаю, незадовго перед розстрілами на Інституціькій, ми проходили біля ще "живого" Дому профспілок і я казала друзям: "Як симовлічно і як моторошно.... Я відчуваю як через мене, через моі руки, мозок, серце протікає історія... Ми зараз йдемо по історіі... " і тоді всі зі мною погодились. Незвичне відчуття, якщо чесно, тоді наче була втрата себе, злиття з людьми, з подіями...
Я приписую себе частково до "диванноі сотні", бо багато було репостів з моєі сторони, розумію, що і флуду непотрібного теж будо немало, але тоді було відчуття одне: аби більше людей дізналося про ту чи іншу інформацію, щоб зреагували, перепостили, побачили....

Зараз згадуючи кожен ранок, коли прокидались з пультом в руках, з телефоном і айпадом під подушкою - з чимось, що могло швидко увести у курс справи - розумію, що ми жили тими подіями.... Як же ми раділи, коли після спроби штурму беркут відступив! І ті дзвони Михайлівського! Навіть зараз тремтіння і мурашки по тілу. І зразу ж по Громадському передають заклики зі сцени "КИІВ ВСТАВАЙ, КИІВ ВСТАВАЙ, ВСІ НА МАЙДАН!!!!!!!!".... Ой... як же воно згадувать, як же воно болить..... А потім радість - хлопці стоять, хлопці СТОЯТЬ!!!! Навіть тут знайшла ті своі пости, читаю і обливаюсь слізьми, от воно як, свободу виборювати. Я тоді воліла на колінах через весь Майдан повзти, аби хоч якось виказати свою подяку і повагу кожному батьку, сину, брату, дядьку, кожному з тих, хто там стояв!

А як почалося Грушевського... Це був той момент, коли стало зрозуміло - все, повернення назад немає. Був страх, була незрозумілість, невпевненість, а чи вірно все це, а чи правильно, але десь розуміла, що без радикальних дій нічого не зміниться.... Просте стояння на площі поверне нас якщо не в 2004, то в 1991 точно.... Боялася брати відповідальність на себе за такі думки. Коли мені кажуть, що нічого не змінилось, я кривлюсь і йду від таких людей, бо перше, що змінилось - ми в мить, болісно і ламко, навчились брати на себе відповідальність і це перші дзвіночки для наших політиків....

А далі були щосуботи постійні, нічого не вирішуючі Віче, а потім була Інститутська.... Про це я потім напишу окремий пост, бо парою фраз тут не відбудешся.

То я ось про що. Ця революція це не початок і кінець, а між ними палатки і вигуки. Ця революція не просто почалась 21 листопада 2013 року. Це є 3 місяці боротьби, важких рішень, ламання стериотипів, ламання власних думок, мозку, уявлень, принципів, свідомості і світосприйняття. Кожен день це дата варта уваги. Кожного дня ми вилазили з кокону, дуже болісно, дуже важко, з ранами тіла, ранами думок і відчутів. Ми прокинулись.
І я знаю точно, якби все закінчилось як тоді у 2004, ми б ще більше вгрузли в кокон, обвішались ще більшими рожевими окулярами...

Трансформація суспільства відбувлась. Це відчули не всі в нашій державі і нікого за те винуватить не слід. Я просто вірю, що все змінюється, я це бачу і відчуваю, як тоді, на Майдані - як через мене протікає історія....


2 коментарі:

  1. У 2004 нам дали відчути , ніби ми перемогли. Ющенко став президентом і ми заспокоїлися. Цілі не ті були. І при владі не ті були. 2014 - це зовсім інше...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Навіть більше скажу, зараз все це виглядає як сміх, як гра, от правда. На тлі теперішніх подій.... Тоді ми по гаслам йшли за особу. Зараз ми йдемо за самих нас, за нашу правду і свободу, за власний вибір. А це кардинально різні речі.

      Видалити