15.07.14

Війна дійшла і до мене...

Це я писала 15.06.14

Знаєте, реальність дуже чітко починаєш відчувати, коли з-під Донецька повертається твій 25-тирічний родич, контрактник і розповідає як там було. Розповідає, що вони були на блокпості і не йшли в бій, а ось сусідній блокпост оборонявся. Розповідає, що бронежилети ні к чорту, бо наче ганчірка у разі прямого попадання. Розповідає, що група, яка прийшла їм на зміну попала через день у полон. Розповідає
, як повертаючись додому через Запорізьку область відбивались від жителів, підприємців, простих громадян, які намагались їм всучити воду, цигарки, їжу... Розповідає, що зараз на Донбасі вже легше, бо місцеві жителі прозріли і просять їх захистити від ДНРів, ЛНРів і іншої "нечисті". Ось так слухаєш Льошку, пам'ятаєш його, малим хлопчиком, знаєш його історію служінню країні (батько був прапорщиком і зумів привити хлопцю повагу, любов, патріотичність), знаєш, як він колись бідкався, бо армія розвалюється, їздив працювати до Чехії, думав кращого життя знайти та повернувся сюди, пристав на контракт, бо життя без армії не уявляв.... і розумієш, що у той полон міг попасти саме він..... Розумієш, що там гинуть такі ж патріоти і віддані молоді хлопці і впадаєш в ще дуже жорстокішу реальність.... Це страшно. Це дуже страшно.

А це сьогодні:

Пам'ятаєте, я розповідала про родича з Кіровоградського спецназу, котрий був у Донецьку на блокпосту? Так от, тільки що по Громадському сказали, що терористи обстріляли блокпост кіровоградських бійців.... Є 8 смертей і поранені. Поки чекала, що Льоша перетелефонує, думала втрачу свідомість. Виявилось, він в Кіровограді, живий-здоровий, але ці 8 смертей його друзі, з його роти. Сюрреалізм. Мене трясе і навіть уявити собі не можу, що в голові у нього......

І малий (так я його й досі називаю) нікому не казав, що був у Слов'янську.....

Як тепер жити і знати, що він там? Знати, що він 100% може бути там і був? 
Як же я розумію батьків, матерів, сестер, братів, у котрих рідні знаходяться ТАМ....
Словом цього не передати.....