31.12.14

З Новим, 2015-м, роком!!!

2014-й.... Який він був? 
Це був особливий рік для всіх нас із вами. Нас усіх цей рік змінив. Без винятку. І раніше так само було, просто ніхто не замислювався над тим...
Скільки всього сказано, скільки всього написано, скільки всього обдумано і зроблено... Ми всі стали дорослішими на один рік, розумнішими, мудрішими, мужнішими, добрішими один до одного, чуйнішими, не байдужими до чужого горя та проблем. Ми стали сильнішими. Однозначно!
Друзі, хотілося б привітати усіх вас з Новим роком! Побажати усім вам незламності духу, непорушного прагнення до мети, реальності бажань та можливості іх здійснення! Хай у новому році вам пощастить, хай виповниться все задумане! Сили вам усім! Любові! А саме головне - МИРУ!!! Це слово стало для нас у році, що минає, знаковим, головним, болючим.... Дай нам Бог у наступному році не знати, що таке війна, забути, що таке читати щоранку та перед сном погані новини з фронту. Дай нам Бог у наступному році витримки та терпіння!
Друзі, з Новим роком, з новим щастям! ВІТАЮ!!!!


24.12.14

Повернення до книг

Ви мабуть здивуєтесь - до чого книги?
А ось так, захотіла поділитися дечим....
Колись у дитинстві любила читати, все, що бачила, що було на полицях. Іноді по декілька раз перчитувала одну і ту ж книгу. З дитячих була одна улюблена "Мадікен і Пімс. Ми всі із Бюлербю" Астрід Ліндгрен.  Закінчувала останню сторінку і починала з початку...
Перед сном також читала. Не засинала без книги.
Поки не поринула у доросле, справжнє життя. Ще б навчання, то нічого, а от робота з головою занурила у дійсність. Потроху забувала я те читання.... А потім заміж: інші порядки, звички, дійсність, гаджети..... Не одного разу піймала себе на думці, що розучилася занурюватись у книгу, все одно поволі "виринала" у справжнє життя.... І місця собі з книжкою знайти не могла....
Десь далеко-далеко в середині вітчувала - не можу повернутися до себе колишньоі, тієі замріяноі, наівноі дівчинки..... Так хотілося туди, назад.... Доросле життя... ех, де воно береться на нашу голову? І гірко не від того, що дитинство і юність минули, а від того, що повернути нічого не можна.....
Кажуть, хто сумує за минулим, тому важко йти у майбутнє. Не погоджуюсь. Минуле - то наше все: спогади, думки, кроки, помилки....
Я не хочу дорослішати. Хочеться відчуттями туди, назад... Іноді забуваю, що мені вже 30-ть.... Боже, Боже, як же швидко промайнув час.... Як же швидко він спливає.... Тому тільки й можемо, що відтворювати в пам'яті щось з минулого, аби загальмувати теперішнє... Отак згадуєш 90-ті і вчора ж було, ан ні... минуло 20 років (!!!!!!!!!!).  Боже, Боже, 20-ть літ... Невже ж мені стільки?????
Колись в дитинстві я ображалась, як мені давали менше років ніж було насправді. Сьогодні ж - радуюсь! Мушу іноді виправдовуватись, як цигарки чоловікові купую у МАФах, паспорта вимагають. Якось пройшла тест (із сотні всяких в Неті) і він надав інфу, що мені 23 роки. Ех! Але якщо по правді, десь на стільки я себе і відчуваю. Думаю, це добре))))
Але я не про це зараз....
Набридли мені всі гаджети, хочеться втекти від повсякденності, хочеться повернутися до себе колишньоі, зануритись у казку... Приходиш додому з роботи, з памороками в голові за день, а тут - істи треба приготувати, підмести, кицьку покормити і понеслась.... Побут, очі б моі його не бачили....  Як повернутись, як?
Книги. Вони мене рятують. Знайшла сайт де продають украінську літературу перважно і на нашій рідній мові.... Який же я скарб знайшла!!!!!! Вже 2 книги за 5 днів "проковтнула". Про що вони запитаєте ви? Про життя.... Про почуття і відчуття. По украінське село, про те, чим живе проста людина, що відчуває і про що думає... І знаєте, я почала відключатись від дійсності. Забувати про все на світі. Я знову навчилась "пірнати" у книгу!!!!!
Знаю, з часом мене "попустить", трохи темп збавлю, але вже летить до мене наступне замовлення на книги....
Сьогодні закінчувала, дійшла до останньоі сторінки, дуже емоційна історія була, ледве стримумвалась.... Аж тут чоловік щось хімічив у мене в телефоні, а потім показав, зо поставив "живі обоі" у вигляді чорноі-чорноі кицьки у шапочці! Іі можна чухать, скубать! Так цікаво! Особливо тому, що вдома у мене живе таке саме чорне пухнасте)))))
Знаєте, мало не заплакала... Ось така дрібничка.... І не дрібничка наче...
Пішла за чажм і подумала, що все ж таки я повертаюсь "до себе колишньоі". Це дуже важко зробити, бо життя - воно таке - поверне в дійсність і не згледишся.... Але завдяки книжці я можу втекти від нього, поринути у минуле, у своі відчуття і думки.
Сьогодні у мене була цікава подорож....
А завтра мені привезуть як мінімум 3 нових "стежинки" і я помандрую...
Мандруйте, повертайтесь до минулого, іноді це дуже потрібно....


02.12.14

І знову настала зима...

А на вулиці мороз і холодно...
Друге грудня і можна з впевненістю сказати, що Зима вступила в свої права.
Мені тепло і затишно. Навіть на роботі.

Їдеш додому, перебігаєш з метро в маршрутку, з маршрутки до будинку і думаєш "Пошвидше б... холодно..." Дивишся на свої минулорічні чоботи, витираєш їх у ванні та ставиш під батарею, аби висохли....Не купила нових. Знаєте, якось стало все одно до нового... Ну як... Ці ж ще нормальні, можна і в них цю зиму перебігать. Не знаю, чи то вже дійсно подорослішала і стала більш раціонально дивитись на речі, чи то час такий? Час, коли пріорітети змінилимсь. І якось само собою вийшло, що зараз купуєш потрібне, а не бажане. І діло тут не тільки в елементарній економії, а в питанні - а воно потрібно? Що зміниться у світі від того, що ти купиш нові чоботи? Хто дізнається, що вони для тебе нові?
Я все це до чого?
Про минулу зиму казали, що вона нас змінила... В моєму випадку мене змінює саме ця зима, що зараз іде. Цілий рік був таким собі буфером, цілий рік настраювались антенки у мізках...
Зараз мені вже не потрібні 120-ті капці, чи сумка... Тобто, як нормальну дівчину, мене все це хвилює, але переважає інше - на яку мить все це тебе зробить щасливішим? Купувати необхідне потрібно, але.... І знаєте... так все просто одразу стає... все стає таким очевидним в житті.
Я вже менш переймаюсь тим, що на мені джинси "висять", бо схудла, ну і клопіт з ними, носити ж я їх не перестану, мені в них комфортно. Мені вже дійсно байдуже, що хтось із знайомих поїхав відпочивати на Новий Рік у теплі краї, а я з якихось причин не можу собі дозволити цього... А можу не хочу? Мені зараз цікаво, що їдять бійці в АТО.
Цінності змінились. І ми - змінились.  Просто хтось відчуває це, а хтось поверхнево думає, що змінився.
А ще я сьогодні слухала радіо "Вести" і туди додзвонився 12-річний хлопчик, який прочитав в ефірі статтю газетну, в якій викладена інформація скільки у Харкові за певний період було вибухів, замінувань тощо.Ведучі були в шоці, що у 12-ть років діти цим переймаються і читають такі статті. Далі діалог ведучого з малим:

- а чого ти не в школі?
- а уроки з 9 годин.
- а ось тобі не страшно за всі ці вибухи і події, що зараз відбуваються в Харкові?
- ні... тут не страшно. Але якщо подумати, що ми межуємо з Донецькою областю, то маємо бути сильними....

Слухала я все це і мову мені відібрало... В який, все таки, цікавий час ми живемо, яка нація у нас вже народилась і народжується... Хотілося б подякувати батькам цього хлопчика за його виховання і свідомість... Думаю, він виросте достойною людиною, якій важливо те, що у його місті відбувається, ніж можливість придбати 150-ту шапку....
Якось так....