Ну що ж, як
бачимо, Крим «навернувся» в цьому році. Там відпочивають «обрані». Або і не відпочивають. Той ажіотаж, який повинен
був бути якось не вийшов. Кримчани в шоці, бабуськи вже не люблять Путіна,
ненавидять Аксьонова і всю його братію…. Але ж як виступали, а! Задивлялась я,
як бачила відео з отих мітингів, концертів та іншої лабуди… Мабуть, пару сімей,
які йшли тоді з концерту та казали «Ми чекаємо покращення!!» напевне його
отримали. Але зараз не про це. Я про інше. Я про відпочинок «за бугром».
Воно все так співпало, що у цьому році ми
їдемо відпочивати у Європу. Рішення було прийняте давно, ще у вересні минулого
року, а тут революція, анексія Криму і впевнена відраза до всього, що пов’язане
з «русскими» (виходить, що і до
Криму також. Хоча любимо його безмежно, але виключно у складі нашої держави.).
І ця подорож не просто для нас є важливою,
що вперше їдемо «не в Крим», а якось захоплено ми сприймаємо все це. Збори, підготовка, очікування чогось
неймовірного (бо ж на авто їдемо!!). відкриття інших світів і емоції! Нові
враження! Справжня подорож!
І ось що я для себе відмітила у цій
ейфорії…
Знаючи по розповідям знайомих, друзів та
родичів про подорожі за кордон, не важливо, чи то в Турцію, Єгипет, чи то в
Європу, що при знайомстві з місцевими завжди мало місце питання «а ви звідки?»
і, як правило, чомусь відповідали - «мы русские». Бо як скажеш «З України», то переважна більшість іноземців
знизувала плечима, не розуміючи що це таке. Можна було ще сказати «Кличко». О!
Тоді доходило… Але фраза «русские» розставляла все по місцях і її легше було
сказати, ніж пояснювати – де ж та Україна на мапі знаходиться (та і не маленька
ж країна, наче….)
А ось зараз, на тлі останніх подій, на
хвилі всезагального піднесення патріотизму їдемо у інші країни з гордо піднятою
головою і впевненим меседжем – МИ УКРАЇНЦІ! У вишиванках, з патріотичним
манікюром (дівчатка), з вишиванками на авто, з прапорцями, бантиками і іншими
атрибутами, які мають основну мету – показати, що ми – УКРАЇНЦІ. Ми воліємо
розмовляти виключно НАШОЮ мовою, яку враз починають розуміти іноземці, ми
воліємо слухати виключно НАШУ українську пісню, ми маємо бажання на весь світ,
по всіх усюдах горлати – АААГОООВ, а ми з
УКРАЇНИ!!!!!
Що це? Бажання пропіаритись на подіях,
показати, що «ага, це ми, це ми з України!», аби на нас захоплено дивились
інші, чи все ж таки порив душі, поклик серця, відчуття на генному рівні, що потрібно
всім на світі розказати про те, що є така нація, що з нами потрібно рахуватись,
нас потрібно поважати! Що ми – сильний народ! Народ, який вартий уваги! Народ,
який всьому Світу показав, як потрібно гуртуватися, як потрібно допомагати одне
одному, як потрібно стояти горою за найближчого, як потрібно бути ЛЮДЬМИ! І
нарешті - аби всі зрозуміли, що УКРАЇНЦІ – це не «русские»!!!!!!!!!!
