02.12.14

І знову настала зима...

А на вулиці мороз і холодно...
Друге грудня і можна з впевненістю сказати, що Зима вступила в свої права.
Мені тепло і затишно. Навіть на роботі.

Їдеш додому, перебігаєш з метро в маршрутку, з маршрутки до будинку і думаєш "Пошвидше б... холодно..." Дивишся на свої минулорічні чоботи, витираєш їх у ванні та ставиш під батарею, аби висохли....Не купила нових. Знаєте, якось стало все одно до нового... Ну як... Ці ж ще нормальні, можна і в них цю зиму перебігать. Не знаю, чи то вже дійсно подорослішала і стала більш раціонально дивитись на речі, чи то час такий? Час, коли пріорітети змінилимсь. І якось само собою вийшло, що зараз купуєш потрібне, а не бажане. І діло тут не тільки в елементарній економії, а в питанні - а воно потрібно? Що зміниться у світі від того, що ти купиш нові чоботи? Хто дізнається, що вони для тебе нові?
Я все це до чого?
Про минулу зиму казали, що вона нас змінила... В моєму випадку мене змінює саме ця зима, що зараз іде. Цілий рік був таким собі буфером, цілий рік настраювались антенки у мізках...
Зараз мені вже не потрібні 120-ті капці, чи сумка... Тобто, як нормальну дівчину, мене все це хвилює, але переважає інше - на яку мить все це тебе зробить щасливішим? Купувати необхідне потрібно, але.... І знаєте... так все просто одразу стає... все стає таким очевидним в житті.
Я вже менш переймаюсь тим, що на мені джинси "висять", бо схудла, ну і клопіт з ними, носити ж я їх не перестану, мені в них комфортно. Мені вже дійсно байдуже, що хтось із знайомих поїхав відпочивати на Новий Рік у теплі краї, а я з якихось причин не можу собі дозволити цього... А можу не хочу? Мені зараз цікаво, що їдять бійці в АТО.
Цінності змінились. І ми - змінились.  Просто хтось відчуває це, а хтось поверхнево думає, що змінився.
А ще я сьогодні слухала радіо "Вести" і туди додзвонився 12-річний хлопчик, який прочитав в ефірі статтю газетну, в якій викладена інформація скільки у Харкові за певний період було вибухів, замінувань тощо.Ведучі були в шоці, що у 12-ть років діти цим переймаються і читають такі статті. Далі діалог ведучого з малим:

- а чого ти не в школі?
- а уроки з 9 годин.
- а ось тобі не страшно за всі ці вибухи і події, що зараз відбуваються в Харкові?
- ні... тут не страшно. Але якщо подумати, що ми межуємо з Донецькою областю, то маємо бути сильними....

Слухала я все це і мову мені відібрало... В який, все таки, цікавий час ми живемо, яка нація у нас вже народилась і народжується... Хотілося б подякувати батькам цього хлопчика за його виховання і свідомість... Думаю, він виросте достойною людиною, якій важливо те, що у його місті відбувається, ніж можливість придбати 150-ту шапку....
Якось так....