12.08.14

Повертайсь на Україну!

Хотіла написати невеличкий звіт про нашу першу закордонну подорож, розповісти, де ми були і що бачили, але якось не пишеться... Ну ніяк. Не пишеться, бо не вистачає слів, аби донести, як ми вражені, здивовані, спантеличені, приголомшені, що там ще? Справа не в тому, що ми перший раз побували "за бугром" і тепер не-можемо-передать-як-там-кльово, ні. Додам, що ми не в Єгипті чи Турції були, шикувати особо і нічим. П'ятизірковими готелями і не пахло. Ми були в Болгарії 1,5 тиждня, покупалися в морі, в Чорному морі, але не в Кримському. А потім поїхали далі, через Румунію в нашу рідну Україну. І ось тут починаються думки.

Всі на роботі мене питали: "Ну що, як же там в Болагрії?", а я на подив багатьох відповідала: "Та що там Болгарія? Схожа в чомусь на Крим. А ось Румууунія...." Що, теж здивовані? Отож! І у нас був такий собі невеличкий шок! Якби тільки Болгарія, то нічого, мабуть, і не перевернулось у середині, у мізках. А тут...

От які асоціації у вас викликає країна Румунія? Якісь цигани, правда? А нііі, помиляєтесь, народ. Нам до тих "циган" як до неба самі знаєте на чому...  Знаєте чого? Бо:
1. Наша новенька траса Київ-Львів ніщо поріняно з сільськими дорогами Румунії. Якщо дороги ТАМ і залатані, то при їзді цього зовсім не відчувається. Таке враження, ніби вони за допомогою рівня їх латають. 
2. В мало-мальських селах розмітка на дорогах - ідельна, є світлофори, бордюри, підстрижені газони. Де ви у нас в селі, хоч в одному таке бачили?
3. Хатинки... Це окрема історія. Є села, де всі споруди одна під одну, в рядок, схожі одна на одну, рівненькі. Є села де кожен двір обов'язково має відрізнятися від сусіднього: різне планування будинків, різні кольори, дворики чистенькі, гарні, квітнички усюди... До речі, є села, в яких ВСІ хатки 2-х, 3-х поверхові.  Ні, звичайно є й відверті "таборні" будівлі, які ніяк не огороджені, ну видно, що реально цигани якісь живуть. Є села де і дороги толкової немає. Але знаєте, їх таких одиниці, розумієте? У нас такі всі. І це вважається нормою. А якщо взять та порівнять з Росією, то ой-ой-ой....

Якщо по правді, то великих міст-мегаполісів, у них, я так зрозуміла, небагато. В основному села, або туристичні невеличкі поселення. В одному великому місті (назву не пригадаю) замітила таку штуку: іде ремонт дороги, дорога двополосна, звичайно утворився корок довжиною в кілометра 2. ЖОДНА, жодна машина не виїхала на зустрічну смугу, ЖОДНА не поїхала по тротуару, ВСІ потроху просуваються в загальній черзі. Тааак, там не всі їздять по правилам, такі, що перевищують швидкість теж є. Але тобі НІХТО не посигналить зі злістю, якщо ти їдеш у населеному пункті 50 км/год (такі там правила) по двополосній дорозі  і за тобою ще з десяток авто повзуть у черзі... Будь-ласка, кому потрібно, можете обігнати, ти їдеш - по правилам! І це виконується! Там ніхто нікого не підрізає, не підсікає, не намагається вилізти поперед тебе незрозуміло чого... А від чого це залежить і самі можете зрозуміть, правда ж? Бо, по-перше, правила є правила; по-друге, якщо тебе піймають, ти заплатиш немалий штраф; по-третє, 100% заплатиш, бо хабарів ДАЇшники не беруть. Все, крапка. А у нас що?

Не встигли ми перетнути кордон і заїхати до неньки як зразу ж відчули, що ми вдома. Такої дороги я навіть по селах не зустрічала. На якусь мить подумала, що ми з якогось переляку заїхали через Донбас і тут попрацював "Град". Ми 5 км подолали за 40 хвилин. Ось фото схожої дороги, яка в точності передасть картину:

Подобається? Отож. А ось фото румунських доріг.

Нічого так, да?

А тепер до думок.

Приїхавши звідти якось дійсно щось змінилось в голові. Зламався той захисний механізм, яким свідомо прикривалась весь цей час, забороняючи собі "розуміти", що десь ТАМ краще. Мабуть, самий переломний момент настав тоді, коли побачила "краще" не у Німеччині, Автрії чи ще де-небудь, а у сусідній Румунії, у країні, де правив Чеушеску. Бо так же собі думаєш - тааа, нам ще до Німеччини оого-го, може колись і у нас таке буде. А коли поруч тебе, В РУМУНІЇ є щось краще, починаєш задумуватись.... Друг, з яким ми їздили, пошуткував: "Хай би Руміня нас захопила, та хоч дороги толкові нам покладе....".... І так сумно зразу ж стає....
Ну чому, чому так??? Чому ми, з величезними багацтвами, розумовими здібностями, науковими знаннями НЕ МОЖЕМО досягти нормального рівня життя, а? І що? Що я, доросла, свідома людина можу зробити, аби ТУТ було так само, або і ще й краще, ніж ТАМ???  Як, як можна миритися і осягнути, зрозуміти це? Що потрібно змінити у нас в країні, аби покращити, змінити, вдосконалити наше життя?

Чому я дивуюсь, коли бачу, що мало не кожен 7-10 румун знає англіїську, коли бачу, як у селах ходить чувачок з газонокосаркою і підстригає міські газони, як вони всі копошаться, щось будують, ремонтують, відстраюють, як на кожному кроці урни для сміття, при чому, для пластикових пляшок - окремо. для картону та бумажних виробів - окремо, для іжі - окремо ( і люди дотримуються такого розділення), як на з'їздах придорожніх комфортні туалети..... І це все контрастує з великою кількістю повозок, запряжених кіньми... Тобто, від своєї суті "кочового населення" вони не відійшли і, можливо, рівень життя у них нижчий, ніж у нас, і зарплати не такі вже і високі... Але чому, чому ТАМ є дещо краще ніж у нас, а?

Мізки закипають, поки не розумію, до яких висновків прийду.
Заїхавши в Україну точно усвідомила, що вдома... 100 метрів від кордону, а повітря - НАШЕ. Точно усвідомила, що я ні за які блага не поїду звідси, але і жити тут невимовно важко... 

Що робити, скажіть?