Тільки що на просторах Facebook побачила замітку "Аби ніколи не забути: 60 фотографій протистоянь на Майдані" (лінк - 60 фото).
Стала передивлятись і знову згадалась минула зима. Ось це фото, яке розміщене на початку мого посту - згадка того, що бачили на власні очі... Дивлюсь на нього і відчуваю вогонь на долонях, угар від шин і прагення, прагнення людей до свободи і кращого життя. Хто ці люди на фото - невідомо, можливо (не дай Бог), їх немає вже і у живих....
З плином часу забуваються моменти, щось стирається у пам'яті, щось вивітрюється. Життя іде, як кажуть.
Тепер я починаю розуміть тих бабусь-дідусів, свідків Другої Вітчизняної, коли у свої 80-90 років вони до подробиць пам'ятають кожен день тієї війни. Дивлячись фото із замітки наче перед очима промайнули Марш Мільйонів, концерт "ОЕ", смерть Сергія Нігояна, розстріли і сотні, тисячі смертей... Всі ми знаємо, що там полягла не одна Небесна Сотня, всі ми знаємо, що найкращі пішли від нас...
Пережити таке - означало переступити через себе. Кожен похід на Майдан означав, що ти йдеш у свободу. Таке відчуття спокою, миру і захищеності, мабуть, на той час, не було більш ніде у місті...
Стоїть щось у горлі, неможливо проковтнути.... Не дай Бог, аби наші діти відчули і побачили таке ж...Така важка дорога у свободу, вона протовптана кров'ю загинувших... І невідомо як воно буде далі... Але закінчу, тепер вже зрозумілими словами воїнів ІІ-ї Вітчизняної - аби не було війни....
Немає коментарів:
Дописати коментар