22.11.14

Як сніг на голову... Вибачте, бійці, що я в теплі!

Цей пост для тих, хто каже, що нічого не змінилось. Хотіла написати щось типу "Аааа, зима прийшла, кльово!" або щось таке.... А потім прийшла думка, що ніфіга це не кльово і діло не у слякоті на вулиці. Діло в бійцях АТО, в тому, де і на чому вони сплять, як обігріваються... Діло в Кіборгах, які в аеропорті засинають, слухаючи свист вітру над головою (це якщо мають змогу заснути....). Діло в людях, будинки яких рознесені Градами... Зараз почую: то вони самі винні, чого там сиділи, треба було ноги робить і вони самі того хотіли, хай тепер радуються! Я, чесно кажучи, і сама так подумала... А з іншого боку, уявіть, скільки може померти від холоду і голоду, вони ж такі люди, як і ми.... І ти мимоволі починаєш шукати номера карт, аби відправити гроші на обігрівачі, термоодяг, чи ковдри... Ти не знаєш кому ти відправляєш, але надієшся, що все ж таки ці гроші дійдуть до адресата у вигляді теплих речей чи елементарної їжі... Кажуть, ми не змінились? Бісять такі слова. Бо раніш, ми сусідів не знали, боялися "Добрий день" у ліфті сказать, а зараз ладні віддавати гроші, аби тільки незнайомим нам людям було трішечки краще, ніж було годину назад.... Рік назад, ми не знали, що таке війна, ми не знали ціну людського життя, ми не розуміли, як воно оплакувать Небесню Сотню, загиблих на війні....А от сьогодні я порадувалась першому сніжку і тут же піймала думку - я радуюсь, а у людей ТАМ не те, що холодно в хаті, чи їсти немає чого, а й хати немає.... Хай краще зійде цей сніг, бо у вікно дивитись неможливо.....